ЮЛІЯ ПАРУХ: « Я БАГАТО ВІД СЕБЕ ВИМАГАЮ, ТОМУ Й В ІНШИХ ЛЮДЯХ ДУЖЕ ЦІНУЮ САМОВІДДАНІСТЬ»

1

Фрілансерка, відеооператорка, директорка арт-майстерні «Вдала забавка», дружина і мама – це Юля Парух. Вона любить кіно, красу та активність. А головне у тім, що їй просто цікаво жити. Про те, що робить її сьогодення цікавим, Юля розповіла Zhytomyr.Travel

«Я завжди працюю там, де хочу і роблю те, що мене надихає. Люблю малювати, розфарбовувати, хоч я і не художниця зовсім, але, мабуть, як режисерка за покликом і по роботі, люблю організовувати. Якщо я організовую свято чи фотозону, режисую проект і пов’язую з все з красою»


 «Я ЗАВЖДИ ПРАЦЮЮ ТАМ, ДЕ ХОЧУ І РОБЛЮ ТЕ, ЩО МЕНЕ НАСНАЖУЄ»

2

«Ми почали з тематичних фотозон. Це дитячі дні народження, весілля, інші свята. Я обрала свою нішу – оформлення. Ідею фотозони формують клієнти, ми тільки доповнюємо. Для дітей цікаві мультики, казки, супергерої. Зараз усе можливо. А чому не робити, якщо можно? У нас колись такого не було, і я не скажу, що прикро – у нас були інші можливості . Зараз дитячі свята можна прикрасити і зробити яскраво, цікаво. І тішить, що батьки зараз роблять дитячий день народження не тільки для себе, не тільки дорослий стіл – дитячий стіл і досить. Зараз запрошують аніматорів, роблять яскраве свято, яке дитина запам’ятає. І коли реалізуєш цікаві ідеї, це настільки наснажує! То навіть не про заробіток, то про наснагу»

«Коли до нас приходять молоді пари, вони дають волю фантазії. Останнім часом багато молодят самі собі влаштовують свято, не беруть гроші у батьків, і тому роблять дуже цікаві замовлення… Нещодавно ми робили фотозону на день народження у стилі старого цирку. Це нова ідея, і це дуже цікаво»

«Прикро, що зараз молодь менш активна. У нас відбувається багато класних проектів, мало не кожного дня якісь активності, а їм не цікаво. Чому?»

3

«Я людина старої школи, хоч мені й небагато років. Я з тих часів, коли волонтерство було популярним, можливо тому, що більшість проектів на той момент були нові і вперше, то здавалось, що і люди долучались активніше і ти робив щось тому, що тобі це просто подобається. Зараз у людей забагато прагматизму»

«Багато років я була волонтеркою Всеукраїнської благодійної організації «АCET». Ми займались профілактикою всіляких негативних явищ серед молоді, я проводила лекції та профілактичні тренінги практично в усіх навчальних закладах. Зараз я займаюсь іншою діяльністю, ми працюємо на фестивалі «ЖУК». Етап у житті закінчився, але ставлення до волонтерства не змінилось»

«Волонтерство – це не для папірця, не для нагород. І не для того, щоб тобі казали: «Дякую тобі величезне, що ти цим займаєшся». Я завжди обирала таке волонтерство, де твоя робота непомітна в принципі. Так, я спілкувалась з молоддю, з дітьми, але ж ми не чекали результат одразу. Ми не чекали подяки ані від влади, ані від членів організації. Для мене було важливо, що діти говорили: «Нам з вами було цікаво. Ви розповіли те, що нам допомогло». На багатьох проектах ми просто приносили чи робили якісь організаційні речі, ця робота була безкоштовна. Але ми збирались там, де молоді було цікаво, це була альтернатива сидінню на лавочці у дворі. Можна було прийти, дізнатись цікавого, зробити щось потрібне, і при цьому нам було весело. Завдяки волонтерству у 16-17 років я зрозуміла, чим можу бути корисною, побачила, що відбувається у місті. Тоді це було самоствердження, самореалізація, життєвий досвід. У подальшому це стало основою ствердження особистості для мене»


 «ЗАВДЯКИ ВОЛОНТЕРСТВУ У 16-17 РОКІВ Я ЗРОЗУМІЛА, ЧИМ МОЖУ БУТИ КОРИСНОЮ, ПОБАЧИЛА, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У МІСТІ»

4

«Просто розповідати, що волонтерство є важливим, – цього замало. Кожна людина робить вибір для себе. Бувають заходи, куди людей зганяють силоміць, обіцяючи мінімальну плату чи папірець, але то неправильно. Треба давати розуміння, що активна життєва позиція – це цікаво. Є настільки цікаві заходи, що люди самі прагнуть взяти участь, навіть безкоштовно. Можливо, треба більше рекламувати активний спосіб життя, а не саме волонтерство, тоді охочих побільшає»

«Робота на телебаченні – це надзвичайна робота. Там життя кипить, все постійно змінюється! Я прийшла на телебачення, коли ми ще знімали на касети. Зараз коли молоді розповідаєш, що ми витягали касету, клеїли плівку, вони навіть слів таких не знають, кажуть: «Що ти таке розповідаєш!» Але це ж було лишень декілька років тому. Це означає, що на телебаченні тобі постійно доводиться чомусь навчатись, бути у русі. Нові камери, нові штативи, пульти, великі концерти, прямі трансляції – зараз зовсім інша реальність»

«Моя перша зйомка була у нашому драмтеатрі. Я дуже хвилювалась, бо це була багатокамерна зйомка, і мене поставили на одну з бокових камер. До того я знімала невеличкі проекти у студії «PROSVET». Все нормально зняла, а потім дуже чекала, поки мою роботу оцінять. Коли десь через тиждень передивились відзнятий матеріал, мені сказали, що все прекрасно. І от тоді я зрозуміла, що це моя дорога. Дякую тепер Максимові Кочубею та Іванові Кваші за поштовх»

5

«Наскільки складно бути жінкою-операторкою? Я рідко знімала важкою апаратурою. Оскільки я новинна операторка, знімала «польовою», тобто легкою. Кіношна техніка зовсім інша, але і там жінкам не так вже й складно. Там апаратура змонтована, їздить на рейках, процес керований. Є багато відомих жінок-операторок у різних сферах…. Десять років тому мені здавалося, що у цій професії більше чоловіків, а зараз – ні. Мені пощастило: я не стикалась із зверхнім ставленням, мені завжди допомагали колеги. У нас була добра й дружня атмосфера, за яку я вдячна»

«В кіно я люблю якісну картинку, емоції. В деяких фільмах можу просто слухати діалоги, як от у Вуді Алена. Так, його «картинки» класні, але люблю слухати. Цікавий Джеймс Камерон – ціную його новаторство, але по емоціям мені ближчі інші режисери. Люблю драми без спецефектів, коли можна просто дивитись – і за душу бере»

«У мене немає певного улюбленого актора чи акторки. Є певні риси, які мені подобаються у акторських роботах. Ну, може хіба Дженіфер Еністон: і комедійні ролі у її виконанні класні, і драматичні ролі вдаються з притаманним їй шармом, енергетикою. Подобаються Кіра Найтлі, Кейт Уїнслет»

«Я дуже самовіддана людина, стовідсоткова командна гравчиня! Іноді люблю керувати, але подобається працювати у команді. Я багато від себе вимагаю, тому й в інших людях дуже ціную самовідданість. Хочеться не вимагати від іншої людини багато, а щоб кожний і кожна від себе самі вимагали. Тоді й працювати легше»


 «Я ДУЖЕ САМОВІДДАНА ЛЮДИНА, СТОВІДСОТКОВА КОМАНДНА ГРАВЧИНЯ!»

6

«Я ще й досі вчуся розставляти пріоритети, полишати якісь речі, говорити «ні, не зараз!»

«У мене не так багато друзів поїхали за кордон, більшість лишилась. Вони працюють тут, вдома. Змінюються сфера діяльності, проекти, але ставлення до людей й до міста не змінюються»

«Коли ми презентували фестиваль «ЖУК», люди дивувались: «Це ви таке робите в Житомирі?» Люди не знали, який ми проводимо фест, які майстер-класи. Що діти знімають кіно, а ми влаштовуємо церемонію нагородження з червоною доріжкою і вечірніми сукнями. Навіть діти, які вперше беруть участь у фестивалі, до церемонії нагородження думають, що це просто формальний захід. Але потім розуміють, що участь була того варта… Ми не хочемо політизувати свій фестиваль, але від допомоги не відмовляємось. Своїх спонсорів особливо й не рекламуємо, хоч завжди згадуємо, за чиєї підтримки відбувається захід»

«Вже два роки поспіль «ЖУК» – Всеукраїнський фестиваль. У минулому році до нас підключились Київська, Івано-Франківська області…. У цьому році фестиваль проходить за підтримки фінського уряду, а наш проект обрали з 70 інших. Окрім фесту, у нас буде ще відеошкола, і ми хочемо, щоб це було доступно »

«Чоловік у мене однодумець – волонтерить на наших проектах. Це мене дуже тішить й підтримує»

7

«Освіта важлива, але ця важливість має бути усвідомленою. От приходили люди працювати. «Чому ви стали журналістами? – Не знаю», – такі діалоги не рідкість. Навіщо тоді вчились? Що написали? Під час майстер-класів на фестивалі «ЖУК» ми дітям говоримо про те, що зараз ера інформації, що вони можуть бути журналістами вже зараз, писати та знімати зараз, не відкладаючи на доросле життя. Можна бути блогером – шукати цікаві теми, важливі проблеми, писати як громадянин міста, у якому живеш. Але, звичайно, є люди, які ні в школі нічого не робили, ні в інституті чи університеті не напружувались. І потім на роботу приходять ті, у кого немає відчуття «це моя робота, я роблю те, що люблю»

«Про дітей і виховання? Не думаю, що мені варто давати якісь поради. Я мама ось як п’ять років, і щось виходить, а щось ще треба вдосконалювати. Дітей треба виховувати в любові і розумінні. Не треба боятись давати дитині її зону відповідальності. І звичайно ж, треба виховувати себе в першу чергу, діти – це наше відображення. Моя донечка, дуже часто копіює мою поведінку, і для мене це завжди такий внутрішній «розбір польотів»: а чи  добре, а як інакше можна зробити чи реагувати?»

«Читати я люблю, але останнім часом кіно у моєму житті більше. От придумала собі челендж – 60 книг за рік. Сотню вирішила не брати, а от 60, думаю, подолаю … Ще з шкільних років Стівен Кінг – мій улюблений автор. Кінгівське «Воно» перечитувала багато разів. У школі читала все підряд, що було у шкільній бібліотеці, батьківській, сусідській книгозбірні. Ще з тих часів люблю класичні детективи, старенькі, перевірені. Для мене вони особливі»

«Екранізація – це завжди відповідальний процес. З книги треба зробити якісний сценарій, але буває описано стільки подій чи думок, що у півторагодинний фільм вмістити все неможливо. Зрозуміло, що режисер вибирає те, що на його думку топовіше, що зачепило його самого»


 «НАМ ВСІМ НЕОБХІДНО ЛЮБИТИ ЖИТОМИР НАСТІЛЬКИ, ЩОБ ПРОПАГУВАТИ НАШІ ЗАКЛАДИ, НАШІ ПАМ’ЯТКИ, НАШИХ ЛЮДЕЙ»

8

«У Житомира все прекрасно – це не провінційне місто! А от людям треба навчитись це відчувати. Житомирянам не вистачає любові до свого міста. Нам всім необхідно любити Житомир настільки, щоб пропагувати наші заклади, наші пам’ятки, наших людей, наші місця відпочинку. Якщо кожен, житомирянин, дійсно усвідомить, що це його місто, це його дім, в ньому треба прибирати, його розвивати та  берегти, у таке місце захочеться запрошувати гостей. Потенціалу у нас вистачить!»

Джерело: Zhytomyr.Travel

Ще немає коментарів.

Залишити коментар